Серед тих, хто нещодавно захистив дисертацію на здобуття PhD ступеня, Альона
Володимирівна Сенько, асистент кафедри комп’ютерного моделювання процесів і
систем. Її робота присвячена удосконаленню методу чисельного розрахунку
двовимірних задач повзучості металевих тіл для моделювання процесів руйнування з
урахуванням пошкоджуваності, що розвивається.
«У результаті дослідження створено метод отримання коефіцієнтів рівнянь для
опису розвитку макродефектів у часі, розроблена програма для аналізу процесу
руйнування, отримані розрахункові численні дані і на їх основі встановлено
закономірності впливу різних чинників на процес руйнування при повзучості.
Я – випускниця кафедри динаміки і міцності машин, і коли постало питання
вступу до аспірантури, довелося зважити на усі «за» і «проти». Вдячна
викладачам, які змогли зацікавити наукою, дати поради та підтримати – Олексію
Ларіну, який був науковим керівником моєї бакалаврської роботи, Валерію Конкіну,
Олексію Водці та науковому керівникові дисертації Дмитру Бреславському.
Під час навчання в аспірантурі я мала змогу самостійно обирати дисципліни,
які поглибили і розширили знання. Це корисно не лише для написання самої
дисертації, а й для роботи зі студентами. Як асистент кафедри, я проводила
заняття з комп’ютерної графіки, програмування мовами C++, C#, Java. До моїх
обов’язків також входила допомога при оформленні конкурсних робіт, наукове
керівництво курсовими роботами, агітація абітурієнтів. Відкрила для себе новий
напрямок – робототехніку.
Пам’ятаю першу лекцію. Це була група І-23б. Я багато готувалася, нервувала,
але все пройшло чудово. Студенти, напевне, здогадалися, що це моє перше заняття
у новій ролі, підтримали, зацікавлено слухали і вели діалог. Я вдячна їм за
розуміння і підтримку, а також моїм студентам групи І-26б, у яких я була
куратором. Вони закінчили 5 курс і через півроку отримають дипломи Політеху. Ми
разом пройшли багато: раділи перемогам, аналізували невдачі. Я маю надію, що
зможу підтримати їх і на захистах робіт.
Зараз я не викладаю. 16 квітня народила донечку Улянку, яка щодня радує нас
із чоловіком новими успіхами. Яка ж це втіха бачити на її личку усвідомлену
посмішку! Вона вже намагається з нами спілкуватися і кожного дня чекає
повернення татка додому.
Кафедра – моя друга сім’я, і усі також чекають на моє повернення. Рада, що з
розумінням поставилися до моєї відпустки, підтримали, адже знайти посеред
навчального року викладача непросто. Зараз у мене прекрасний період, коли я можу
насолодитися материнством і подумати про майбутнє, яке, безумовно буде пов’язане
з Політехом».