Алеся Соляник (БЕМ 507.9Е) – першокурсниця навчально-наукового інституту економіки, менеджменту та міжнародного бізнесу приїхала з невеличкого селища Ківшарівка Харківської області і одразу ж поринула в активне, бурхливе життя Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». У школі дівчина навчалася на «відмінно» і брала участь у багатьох олімпіадах з різних предметів, та вже на початок 11 класу знала, що навчатися хоче в Харківському політехнічному. Тож наполегливо йшла до мрії.

«Моє студентське життя почалося яскраво. Я була однією з дівчат та хлопців, що уособлювали перший курс на урочистій церемонії посвяти в студенти, і наше знайомство з Політехом розпочалось саме з Палацу студентів. Нас зустрів його директор Анатолій Федорович Марущенко, який розповів про творче життя Харківського політехнічного, познайомив з творчими колективами, гуртками й ансамблями і запевнив, що кожен, хто бажає стати членом дружної родини Палацу студентів, зможе знайти собі справу до душі. Адже стільки прекрасних колективів! І танцювальні, і вокальні, і акторські, і музичні. І усі вони мають вагомі здобутки. А потім почалася репетиція.

Інга Андріївна Білих допомагала першокурсникам, пояснила, що ми маємо робити і яка важлива місія нам випала. Насправді, на урочистій церемонії посвяти, йдучи у колоні центральною площею університетського кампусу, я дійсно відчула себе студенткою. І з кожним кроком розуміла, що розпочинається моє доросле самостійне життя. Яскраве, як сьогоднішнє свято, насичене, бурхливе. Поруч не буде батьків чи рідних, і хоча їхню підтримку я відчуватиму завжди, та вершини знань матиму підкорювати сама. І я це зроблю! Це буде нелегко, але дуже цікаво!»

Алеся нам багато розповіла про перші дні свого студентства. Зокрема про те, які гарні викладачі в НТУ «ХПІ», привітні, чуйні, завжди готові допомогти і відповісти на запитання. Не обійшлося і без курйозів: так, у перші дні навчання дівчина зі своєю групою довго шукала навчальний корпус У-5, розташований по вул. Весніна, але попри всі негаразди, студенти встигли на лекцію. Дівчина посміхається, згадуючи пережиті хвилювання. Вона впевнено дивиться у майбутнє, в якому обов’язково знайдеться місце для творчості.