У наш час геокосмос вже можна розглядати як реальне середовище проживання людської цивілізації, і вченим уже не впоратися без інструментів, які роблять можливим прогнозування аномальної поведінки іоносфери і виявлення пов’язаних із нею порушень у системах зв’язку, погрішностей у радіолокації, навігації та супутниковому позиціюванні, виходів із ладу потужних енергетичних систем.

Сьогодні мова йде вже не про вивчення лише іоносфери, а про Космос, про плазмову оболонку Землі. Без таких досліджень неможливі відповіді на животрепетні питання: чи не є міфом глобальне потепління, як розвивати супутникові спостереження та ін.

Космічна погода є наслідком варіацій магнітного поля Сонця і призводить до численних проявів у навколоземному космічному просторі (зміна геомагнітного поля, генерація електричних полів, зміни стану атмосфери тощо). Космічна погода здатна істотно впливати на технологічну інфраструктуру та здоров’я людей. Зокрема, сильні зміни космічної погоди можуть призводити до збоїв у роботі критичної інфраструктури (континентальні системи енергопостачання, системи супутникової навігації) та підвищують рівень радіаційної небезпеки для астронавтів та обладнання космічних апаратів.

Вивчення космічної погоди та створення методик її прогнозування – один з пріоритетних напрямів спільної дослідницької діяльності вчених Інституту іоносфери та кафедри радіоелектроніки НТУ «ХПІ». Експериментальні дослідження іоносфери ведуться шляхом вивчення умов проходження радіохвиль у ній. У далекому 1950 році фахівці радіотехнічного факультету ХПІ створили першу іоносферну станцію для вертикального зондування іоносфери та отримали перші експериментальні результати. За сімдесят років змінилося п’ять поколінь іоносферних станцій.

Сьогодні фахівці кафедри радіоелектроніки НТУ «ХПІ» та Інституту іоносфери проводять фундаментальні наукові дослідження іоносфери та виконують прикладні дослідження і розробки з використанням іоносферної станції останнього покоління, єдиних у середніх широтах Європейського регіону потужних радарів некогерентного розсіяння зі стаціонарною антеною діаметром 100 м та повноповоротною антеною діаметром 25 м, приймача сигналів супутникових систем навігації (GNSS), програмованих радіосистем та інших спеціальних дослідницьких інструментів.

Вчені Інституту іоносфери та НТУ «ХПІ» тісно співпрацюють з науковцями США, Японії, Норвегії, Чехії, Франції та інших країн. За декілька останніх років отримані гранти на наукові дослідження від наукових установ та університетів Норвегії, США, Японії, Угорщини, Швейцарії, Кіпру та інших країн. Шлях в науку для молоді відкриває навчання в аспірантурі НТУ «ХПІ» за спеціальністю 104.

Олександр Богомаз, завідувач відділу засобів зондування іоносфери Інституту іоносфери, доцент кафедри радіоелектроніки НТУ «ХПІ», к. т. н.