На знімку: Світлана Перлова, учениця 10 класу Харківської спеціалізованої школи №17 – переможниця конкурсу. Дівчина вирішила стати хіміком, ще й написала своє есе англійською мовою.

Хто завтра прийде до вищих навчальних закладів? Про що мріють завтрашні абітурієнти? Які цілі й пріоритети у фахівців 2025-го? Відповідь на ці питання можна знайти в есе, що їх написали школярі – учасники конкурсу, організованого Радою молодих вчених НТУ «ХПІ». Слід зазначити, що нинішній склад Ради під керівництвом Романа Томашевського, його заступниці Олени Авдєєвої, секретаря Сергія Радогуза працює творчо й нестандартно. Конкурси, відеоконференції, робота з магістрами, участь у загальноінститутських заходах і акціях зі своїми свіжими ідеями – ось сьогоднішній день цього об’єднання молодих науковців.

Цього року вперше в історії університету Рада молодих вчених провела серед випускників шкіл та технікумів конкурс есе. Тема для написання творчих робіт була проста і водночас надскладна: «Моя майбутня професія». Відгукнулося понад 50 майбутніх абітурієнтів із більш як 30 шкіл та коледжів України. Географія конкурсу виявилася вражаючою: лише 10 відсотків робіт були виконані школярами із Харкова, всі інші – учнями з інших областей України. Однак розмаїття робіт на цьому не закінчувалося, адже, за словами журі, роботи різко відрізнялися як за змістом, так і за описаними професіями. Незважаючи на це, всі есе перевірялися на присутність плагіату. Оцінювалася кожна робота мінімум трьома членами журі, до якого увійшли представники факультетів із числа членів Ради молодих вчених.

Що ж пишуть автори, роботи яких відзначено, як кращі?

«Обираючи професію, я дивився на роки вперед, – пише Іван Артюх із Полтавського політехнічного коледжу, – уявляв, яким буде світ через п’ять, десять, двадцять років, враховував ситуацію в нашій країні і в країнах-сусідах і прийшов до висновку, що потреба в таких спеціальностях і професіях, як електрик, інженер, монтажник-ремонтник не відпаде ніколи… Зможу постійно покращувати свої вміння й навички, задовольняти свою, без перебільшень, «залежність» від знань. Хто знає, може, колись, одного дня, і я зроблю вагомий внесок у розвиток людства».

Ілона Голуб із Павлоградської загальноосвітньої школи мріє працювати в банку, хоч і відзначає деякий надлишок пропозицій на цьому сегменті ринку праці. «Але справжні «профі», як і раніше, в ціні, – вважає дівчина. – Спеціальність «Банківська справа» – та спеціальність, де окрім економічного досвіду працівнику потрібно мати ті риси характеру, котрі я цінувала і намагалася розвинути протягом усього життя, а саме: цілеспрямованість, чесність та відвертість, організованість (працівник повинен чітко організовувати свій робочий час), комунікабельність, вміння торгувати, ощадливість та надійність. Професіоналізм і людяність – це дві головні ознаки моєї майбутньої професії».

Єва Калініна з Мелітополя Запорізької області хоче стати кондитером, вона так обґрунтовує свій вибір: «Багато хто вважає професію кондитера непрестижною. У наш час затребуваними вважають різного роду економічні та юридичні спеціальності. Однак сьогодні ринок праці починає відчувати надлишок таких спеціалістів. А справжній спеціаліст-кондитер має бути підготовлений у багатьох галузях науки, знати хімію, адже необхідно розбиратися в якості харчових продуктів. Математику – щоб правильно розраховувати пропорції, а також уміти приймати рішення в нестандартних ситуаціях і нести за них відповідальність. Такими якостями володіють багато хто з відомих кондитерів, які прославляють кондитерське мистецтво по всьому світу…».

«Бути журналістом дуже відповідально, – пише Софія Савченко із Шосткинської загальноосвітньої школи, – тому що саме з уст журналістів народ дізнається всю правду нашого світу. І ти маєш донести цю правду, не перекрутивши її та не зіпсувавши. Ще одна також дуже цікава професія – поліцейський. Ти маєш своїми вчинками покращувати країну.

На сьогодні це дві мої найпривабливіші професії. Я їх обираю, не дивлячись на всі складності, які будуть траплятися на моєму шляху. Можливо, це зовсім не мої професії, і я поки ще цього не розумію, але в них багато позитивних сторін».

Артур Семенов із Бердянська: «Масмедіа по всьому світу формує суспільну думку, необхідну керівництву тієї чи іншої країни, і громадянську позицію окремо взятої людини. Нами іноді маніпулюють, а ми й не проти. Мене вразили слова Джона Ірвінга: «Телебачення здобуло остаточну перемогу над людськими мізками: тепер мозок можна вбивати, навіть не змушуючи жертву вставати зі стільця».

Отже, обираю професію тележурналіста для того, щоб доносити до людей правду про те, що діється в Україні».

Яна Стрельченко із Миколаївки Лозівського району Харківської області мріє стати вчителем: «Досконало знати рідну мову, історію свого народу, національні традиції, бути фахівцем у своїй галузі, володіти іноземними мовами, аби долучитись до світової культури та бути затребуваним не лише у свої державі, активна життєва позиція – ось що потрібно сучасній молодій людині. Підвалини цих знань закладаються в школі. Я буду щаслива, якщо мої знання і мій досвід у майбутньому допоможуть Україні разом із її свідомими громадянами (до виховання яких долучилась і я) посісти гідне місце серед інших європейських країн.

Отож я з майбутньою професією вже визначилась. Я хочу бути вчителем, і неодмінно ним стану!»

Соціальним працівником вирішила стати в майбутньому Катерина Шатохіна, яка навчається в коледжі Миколаївського національного університету імені В. Сухомлинського: «Я ще не до кінця вивчилась, і мені ще багато належить пізнати, та я не сумніваюсь в одному: соціальні працівники – люди сильні і відважні, готові прийти на допомогу в будь-яку хвилину, яка б проблема не виникла. І я пишаюся тим, що вирішила піти саме цим шляхом назустріч труднощам».

Такі мрії і судження, хай подекуди наївні, та щирі і непересічні, викликала у школярів пропозиція молодих вчених із НТУ «ХПІ» написати есе.

Всі учасники – автори надісланих творів – отримали почесні грамоти НТУ «ХПІ», а переможці – пам’ятні сувеніри.