Міжнародна науково-методична конференція «Фундаментальна освіта і формування гуманітарно-технічної еліти»

XX століття характеризується визначними науковими та науково-технічними досягненнями людства – сформована квантово-механічна картина світу, освоєна ядерна та атомна енергія, практично розшифровано генетичний код людини. Людина вийшла в космічний простір і невпинно освоює його, створені визначні зразки образотворчого мистецтва, літератури, музики, що лягли в золотий фонд культурних досягнень. Разом з тим в XX сторіччі загинуло в світових та регіональних війнах десятки мільйонів людей, виникла людожерська теорія та практика фашизму, продовжується расова та національна нетерпимість. Людство в явній формі наближається до екологічного колапсу. Все це ставить під реальну загрозу існування цивілізації.

Основним життєво важливим протиріччям, що протягом осяжного майбутнього буде вирішувати людство, є протиріччя між самою людиною та результатами її неконтрольованої діяльності. Реальне загострення в цьому аспекті останнім часом пов’язане з широким розповсюдженням моральної та суспільної безвідповідальності перед майбутніми поколіннями.

В 90-х роках XX віку Організація Об’єднаних Націй приділила велику увагу цій фундаментальній проблемі. На системі розширених засідань, починаючи з 1992 р. (Ріо-де-Жанейро), та в наступні роки було сформульовано завдання, що стоїть перед людством на початку XXI століття – створити теоретичні та експериментальні передумови для реалізації стійкого сталого розвитку людства. Десятиріччя 2005–2014 р. р. було проголошено ООН «Десятиріччям освіти для стійкого розвитку».

Вирішення цієї глобальної проблеми людства – забезпечення сталого розвитку лежить, перш за все, на системі освіти та науки, що відіграють вирішальну роль в житті суспільства в теперішній час та визначають його майбутній розвиток. В усіх розвинених країнах світу усвідомлено, що майбутнє країн та народів обумовлене якістю системи освіти. При явній вичерпності природних ресурсів єдиним практично невичерпним ресурсом є інтелект людини. Відтворювання людини інтелектуальної та гуманної, відповідальної перед суспільством та майбутнім – це основна функція сучасної освіти.

Система освіти тривалий час вирішувала проблему формування та відтворення освічених професіоналів в порівняно вузьких напрямках діяльності, фахівців в окремих галузях знання. Імператив «знання, вміння, навички» став звичним та глибоко увійшов у свідомість та практику широкого кола педагогів навчальної, середньої, а також вищої школи. Треба визнати, що з цим своїм завданням освіта з успіхом упоралась, що обумовило широкий спектр науково-технічних та мистецьких досягнень людства. Безумовно, традиційна система освіти значною мірою несе відповідальність як за досягнення індустріальної епохи людства, так і за гуманітарні катастрофи та глобальні проблеми.

Теперішній час, що характеризується формуванням постіндустріального інформаційного суспільства, з яскраво вираженою гостротою ставить нове завдання перед освітою – забезпечити стійкий сталий розвиток людської спільноти. Особливо актуально це завдання звучить відносно вищої технічної освіти, що формує інженерний корпус країни, який забезпечує матеріально-технічний розвиток. З діяльністю інженерів пов’язане поширене переконання, що природничі знання, нові наукоємні технології самі по собі є достатніми для зміни соціальних стосунків між людьми і в системі «природа – людина». Життя однозначно демонструє хибність такої «філософії», хоча покращуються побутові умови життя людей, різко зросли їх комунікативні можливості, інтенсивно іде процес глобалізації. Разом з цим, ми бачимо яскраво виражені деградаційні процеси, які обумовлені формуванням суспільства невтримного споживання. Для такого суспільства характерними є суспільна безвідповідальність та бездуховність, деградація системи освіти та нехтування традиційними загально людськими та національними культурними цінностями й традиціями. При цьому нерідко людина замінює творче мислення технологічними процедурами (в тому числі комп’ютерними), знання – інформацією, мораль – розрахунком.

Невідкладним завданням інженерної освіти є збереження та творчий розвиток тих її складових, що забезпечували розвиток суспільства раніше і забезпечують у теперішній час. Перш за все, мається на увазі фундаментальна складова інженерної освіти, що в теперішній час включає такі цикли дисциплін як фізико-математичний та природничий.

Фундаментальна освіта має бути безперервною протягом всього життя, незалежно від форми діяльності фахівця, бо вона є реальним базисом світогляду людини. Іншого базису немає, і якщо ми бажаємо забезпечити сталий розвиток людства, конче необхідно зупинити віртуалізацію світоглядних засад та самого світогляду освіченої людини. Цей процес, на жаль, відбувається досить інтенсивно. В засобах масової інформації, в тому числі електронних (Internet та ін.), швидко поширюються псевдонаукові та антинаукові «віртуальні знання», які до наукового (об’єктивного) знання не мають ніякого відношення. Більша частина випускників середніх шкіл (?60–70%) демонструють повну відсутність володіння основами фундаментальної освіти, що, на жаль, є неспростовним експериментальним фактом. Наприклад, вхідний контроль знань з фізики в НТУ «ХПІ», що проводиться протягом багатьох років, демонструє монотонну деградацію фундаментальних знань з фізики протягом останніх 20 років. Аналогічна ситуація з елементарною математикою. Це суттєво зменшує ефективність навчально-виховного процесу в ВНЗ, зокрема технічного напрямку. Треба констатувати жорстку необхідність поглиблення та підвищення ефективності фундаментальної освіти, яка потребує системного перегляду змісту та технологій викладання.

У майбутньому 2010 році Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» буде святкувати своє 125-річчя. За роки існування нашого закладу висококваліфікованим колективом професорів та викладачів університету було підготовлено біля 250000 фахівців у галузі інженерії. Ціла плеяда наших випускників досягла блискучих результатів у своїй діяльності. Серед випускників – 6 Героїв Радянського Союзу, 20 Героїв соцпраці, 4 Герої України, 1 Герой Росії, 1568 лауреатів Державних премій СРСР та України, 30 лауреатів Ленінських премій, 31 міністр СРСР та України, 33 Заслужені діячі науки і техніки, 139 директорів заводів, 64 ректори вузів та понад 350 професорів, докторів наук.

За цей час у політехнічному університеті викладали та створили наукові школи відомі всьому світові вчені та педагоги: Лауреат Нобелівської премії академік Л. Д. Ландау, академіки О. М. Ляпунов, В. А. Стеклов, В. М. Хрущов, І. В. Обреімов, Н. Н. Бекетов, А. К. Проскура, В. І. Атрощенко, А. П. Філіппов, А. С. Бережний, професори Л. С. Палатнік, М. М. Глаголєв, Я. М. Майер. Десятки всесвітньо відомих науково-педагогічних шкіл НТУ «ХПІ» плідно працюють і сьогодні.

Природно, що такі проблеми, як функціонування та перспективи розвитку освіти, передусім технічної освіти, були та є об’єктом ретельного аналізу провідних вчених та педагогів НТУ «ХПІ». На початку 90-років XX століття професор С. І. Богомолов, ректор університету, професор Ю. Т. Костенко, професор Л. Л. Товажнянський (в той час проректор університету) сформулювали (Богомолов С. И, Даниленко Л. С., Инженер XXI века – самая гуманная специальность на Земле (проблемы гуманизации инженерного образования). – Политехник, НТУ «ХПИ», 1995, № 12, 12 с.) загальні підходи до розробки нової гуманістичної парадигми розвитку вищої технічної освіти, що адекватно відображала складні реалії буття та діяльності сучасної людини, фахівця в галузі інженерії. Суттю гуманістичної парадигми інженерної освіти є трансформація традиційної системи освіти: від її базового механізму трансляції старого знання та формування вузького спеціаліста і професіонала до формування Людини творчої з яскраво вираженою особистістю, всебічно розвиненої та спроможної до міжкультурної комунікації, до освіти як пріоритетного фактору суспільного прогресу.

Ще в 1991 році в НТУ «ХПІ» вперше був розроблений та впроваджений у практику цілісний цикл гуманітарно-суспільних дисциплін загальним обсягом 20 % повного навчального часу. Вже в 1996 році Міністерство освіти та науки України цей цикл включило в освітньо-професійні програми підготовки фахівців. В 1997 році в НТУ «ХПІ» була розроблена та введена в практику концепція гуманізації інженерної освіти (Богомолов С. И., Костенко Ю. Т., Товажнянский Л. Л., и др. «Гуманистическая концепция учебно-воспитательной работы, Х, ХГПУ», 1997) та в майбутньому (Концепция воспитательной работы в вузах Харьковского региона. – отв. за выпуск Л. Л. Товажнянский, Х, ХГПУ, 1999, с. 20) концепція навчально-виховної роботи в ВНЗ Харківського регіону. Свідоцтвом визнання провідної ролі професорсько-викладацького складу НТУ «ХПІ» (в ті роки ХДПУ) у вирішенні цієї проблеми став наказ Міністра освіти та науки України про відкриття на базі політехнічного університету Національного центру гуманізації інженерної освіти (1997 р.). Була сформована комісія Методради НТУ «ХПІ» з цього напрямку.

Протягом багатьох років у цьому напрямку проводиться плідна робота у рамках створеного з ініціативи Харківської обласної держадміністрації науково-навчального комплексу: НТУ «ХПІ» – ХГУ «НУА» – ліцей «Професіонал» (1997 р.). Новий освітній модуль був присвячений розробці теоретичних засобів нової системи та реалізації їх у навчально-педагогічній діяльності ВНЗ.

До виконання цієї дуже складної проблеми підключились відомі педагоги та вчені (д. т. н., професор С. І. Богомолов, д. ф.-м. н., професор А. О. Мамалуй, д. істор. н., професор Е. В. Астахова, д. філ. н., професор В. Ф. Сухіна, д. екон. н., професор О. П. Яременко). Очолили роботу ректори НТУ «ХПІ» – д. т. н., професор Ю. Т. Костенко та д. т. н., професор Л. Л. Товажнянський, ХГУ «НУА» – д. істор. н. В. І. Астахова, представники обласної держадміністрації: (в теперішній час) заступник голови держадміністрації Харківської області професор Л. О. Бєлова та член-кореспондент АПНУ професор О. Л. Сидоренко.

Сьогодні є всі підстави стверджувати, що досвід такого співробітництва є плідним та заслуговує узагальнення й розвитку. Реальні практичні результати діяльності комплексу втілені не тільки в багатьох наукових публікаціях та науково-практичних конференціях, у відкритті вперше в Україні кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами (2001 р., зав. кафедри, д. пед. н., професор О. Г. Романовський) та кафедри історії науки та техніки (2007 р., зав. кафедри, д. іст. н., професор Л. М. Бєсов). Були вперше розроблені гуманістична модель інженера XXI століття, концепції навчально-виховної роботи в НТУ «ХПІ» (1996 р.) та ВНЗ Харківського регіону (1999 р.) як керівництво в виховній роботі зі студентами, діюча модель безперервної освіти від дошкільної до післяуніверситетської і т. ін. Суттєвий розвиток напрямку пов’язаний з ідеєю формування гуманітарно-технічної еліти (Товажнянський Л. Л., Романовський О. Г., Пономарьов О. С. Формування і реалізація концепції підготовки національної гуманітарно-технічної еліти в НТУ «ХПІ», 2002, с. 160).

У 2004 р. в колективній монографії «Стратегія гуманізму» (В. И. Астахова, Е. В. Астахова, Л. А. Белова, А. А. Мамалуй, А. С. Пономарев, А. Г. Романовский, Л. Л. Товажнянский, монография «Стратегия гуманизма», Харьков, НУА, 2004, с. 1-212) були підведені перші підсумки проведених досліджень та розробок і намічено шляхи розвитку цього фундаментального напрямку.

Вища інженерна освіта покликана до виконання найбільш важливої функції – сформувати інженерний корпус нового типу з яскраво вираженим гуманістичним, моральним та екологічним імперативом, фундаментально та професійно підготовленим до ефективної діяльності в реаліях XXI століття.

Відповідно до проведених досліджень методологією гуманізації інженерної освіти є інтегративна система. Структурним базисом такої системи є синтез та відповідна трансформація традиційних складових ефективної інженерної освіти – фізико-математичного циклу на рівні класичного університету, базового інженерного циклу дисциплін, фахово орієнтованого циклу, гуманітарного циклу дисциплін. Такий синтез передбачає нелінійне взаємопроникнення змісту та форм викладання цих складових. Таким чином, результатом має бути нова системи освіти, головною цінністю якої є Людина, а ціллю – формування цілісної Особистості, що здатна вирішити проблему стійкого позитивного розвитку людства.

Вищезазначені «властивості» нової гуманістичної системи освіти корелюють з основними позиціями Болонської декларації щодо трансформації Європейської системи освіти та формування єдиного освітянського простору Європи.

На початку цього процесу (кінець 90-х років XX століття) єдиного освітянського простору Європи практично не було. У різних університетах різних країн Європейського Союзу була реалізована трьохрівнева система освіти (бакалавр, магістр, доктор філософії), але з суттєво різним часовим, а отже і фаховим, розподілом. В НТУ «ХПІ» в середині 90-х років минулого століття була створена двохрівнева система інженерної освіти (бакалавр, спеціаліст – магістр з часом підготовки «бакалавр» – 4 роки, «спеціаліст» – 5,5 років, «магістр» – 6 років), що відповідала розподілу навчального часу в кращих технічних ВНЗ Європи. Блочно-модульна організація навчального процесу розроблялася в НТУ «ХПІ» з середини 80-х років, і повний перехід на неї в 2001 році був логічним позитивним кроком.

Термін «випереджаюча» освіта в теперішній час досить широко дискутується в науковій періодиці, присвяченій новій гуманістичній філософії освіти. Єдиної точки зору на цю проблему немає. На наш погляд термін «випереджаюча» освіта має щонайменше 2 аспекти. По-перше, звичайно треба мати на увазі відображення в навчальному процесі результатів футурологічних досліджень, що присвячені як розвитку суспільства в цілому, так і розвитку окремих напрямків культури та науки. По-друге, треба мати на увазі, що система освіти повинна бути «випереджаючою» час навчання в особистісному сенсі. Кожен фахівець повинен мати особисту можливість вільного вибору форм і напрямків діяльності та їх змін протягом 5–10 років. Така особистісна мобільність фахівця в майбутньому можлива лише за умови поглибленого засвоєння суті та змісту фундаментального циклу дисциплін, що є інваріантним до часу.

Тому цілком природною є та увага, яка приділяється в НТУ «ХПІ» підтримці та розвитку фундаментальної освіти. Розглянемо основні особливості фундаментальної освіти в НТУ «ХПІ» на прикладі курсу загальної фізики. Відомо, що курс загальної фізики в технічних вищих навчальних закладах є одним з найбільш важливих, тому що він формує світогляд майбутніх фахівців на базі цілісної природничо-наукової картини світу.

Фундаментальність та загальність принципів і законів фізики, методологія фізики, їх еталонна наукова точність та об’єктивність – ці загально визнані якості помітно збагачуються введенням гуманітарної складової, оскільки набувають яскраво вираженої загальнолюдської цінності, наслідком чого є формування цілісного світогляду слухачів.

Задля формування індивідуального особистісного замовлення на знання потрібно введення інтегративних підсумкових лекцій, семінарів наприкінці семестру по кожному з циклів дисциплін, зокрема по фундаментальному натурознавчому та математико-інформаційному. Такі лекції (семінари) зазвичай проводяться провідним викладачем та науковцем спеціальної кафедри протягом усього терміну навчання. Таким чином формується творча науково-методична майстерня видатних науковців та педагогів.

У процесі лекційної роботи зазвичай широко використовується система лекційних демонстрацій, що дозволяє лекторові включати поряд з аналітичною свідомістю слухачів емоційно-образну та чуттєву складові. Досвід коректного використання лекційних демонстрацій з застосуванням сучасних інформаційних засобів («мультимедіа») з безпосереднім зв’язком з комп’ютерною системою та Інтернет, які дозволяють варіювати в широких межах параметри демонстраційного експерименту, свідчить про значне підвищення їх дидактичної цінності.

Лабораторний практикум є експериментальним базисом засвоєння змісту законів природи, безпосередніх навичок до вимірювань, використання різноманітних вимірювальних пристроїв, наповнення живим безпосереднім змістом навчальної діяльності студентів. Задля реалізації особистісно орієнтованої системи освіти в НТУ «ХПІ» на базі кафедри загальної та експериментальної фізики здійснена варіативна система лабораторних завдань, рівень яких безпосередньо пов’язаний з рівнем підготовленості студентів. Вибір рівня лабораторного завдання, відповідно до принципів педагогіки співробітництва, здійснюється викладачем разом зі студентом. Вищому рівню відповідає лабораторна робота з науково-дослідними елементами. З системою лабораторних практикумів безпосередньо пов’язаний комп’ютерний практикум кафедри, що дозволяє розширити експериментальні параметри лабораторних установок, доповнити експериментальне завдання кількісним експериментом та варіюванням умов експерименту.

З метою виховання та розвитку творчих здібностей великий ефект мають студентські науково-технічні дослідницькі лабораторії студентів І–ІІ курсів, де під керівництвом провідних викладачів та науковців кафедр найбільш здібні студенти виконують комплексні інженерно-технічні завдання, що мають безпосереднє відношення до практики. Це сприяє формуванню внутрішньої потреби в освіті та формує особистісне замовлення на знання.

Варіативна, особистісно орієнтована технологія реалізується в проведенні практичних занять у вигляді індивідуального набору завдань для кожного студента.

Важливим аспектом формування творчих якостей студентів є соціально значущі форми підведення підсумків діяльності на різних етапах освіти. Так, у 2001 році в НТУ «ХПІ» на базі кафедри загальної та експериментальної фізики була організована та проведена регіональна наукова студентська конференція з проблем фізики для студентів I–III курсів харківських ВНЗ з опублікуванням матеріалів конференції. Таким чином, найбільш талановиті студенти молодших курсів опублікували свої перші наукові праці. Позитивний ефект цього факту дуже великий та позначається на підвищенні якості подальшого навчання.

Особливу увагу потрібно приділити інтеграції вищих навчальних закладів з науковими установами НАН України, прикладними науково-дослідними інститутами, підприємствами. Така інтеграція вирішує проблему припливу молоді в науково-дослідні інститути, помітно пом’якшує дефіцит сучасного обладнання у ВНЗ для проведення науково-дослідної роботи та значно підвищує їх науковий потенціал.

Згідно з нашими переконаннями світ майбутнього – це світ конструктивного діалогу культур. Досягнення динамічного розвитку в цьому напрямку значною мірою зумовлене розвитком системи вищої інженерної освіти в гуманістичному, інтегративному контексті.

Л. Товажнянський, ректор НТУ «ХПІ», Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, д. т. н., професор.
Професор А. Мамалуй, д. ф.-м. н., голова комісії з проблем гуманізації інженерної освіти методичної ради НТУ «ХПІ»